Я рад прийнять на себе всі вогні.
Василь Симоненко
8 січня минуло 90 років від дня народження Василя Симоненка, видатного українського поета-шістдесятника, журналіста. Його слово несе енергію боротьби за правду і справедливість, а душа сповнена любові до рідної землі.
Василь Симоненко був людиною, котру не могли зіпсувати жодні умови. Ані популярність, ані відчуття, що ти якийсь особливий. Він навіть довгий час не признавався нікому, що пише вірші. Але твердо і впевнено заговорив тоді, коли мовчати не було можливості.
Народившись у 1935 році, Симоненко виріс у складний час, коли Україна переживала жорстокі випробування. Він був одним із «шістдесятників» — покоління митців, які прагнули відродити національну культуру та ідентичність.
Наші Черкаси, де жив і творив Поет, займає особливе місце в поезії Василя Симоненка. Колектив коледжу шанує память великого земляка. ІІ семестр в Черкаському фаховому коледжі харчових технологій і бізнесу розпочався з урочистої поетичної години до ювілею поета «Я воскрес, щоб із вами жити». Захід відбувся в читальній залі бібліотеки коледжу. Були запрошені фахівці Обласної юнацької бібліотеки ім. В.Симоненка, група ХТфб 14-09-24 начолі з класним керівником Шаповалом Я.В. та усі бажаючі студенти і викладачі. Бібліотекар коледжу Тінякова М.М. розпочала щиру розмову, її продовжила фахівець юнацької бібліотеки Гончаренко С.Л. Присутнім показали презентацію, присвячену ювілею поета, надали можливість почути живий голос самого Василя Симоненка та спогади його мами. Пані Світлана продемонструвала добірку книг, побачивших світ ще за життя поета і тих, що надруковані в наш час. Студенти читали свої улюблені вірші. Шаповал Вікторії припав до душі вірш «Світ який – мереживо казкове!», Майстренко Богдані подобається громадянська лірика поета « Можливо, знову…», Назаренко Юлію захопив вірш «Ще в дитинстві я ходив у трави», а Болтовську Єлизавету привабило щире й ніжне почуття поета до жінки у ліричному вірші «Любов».
Так, тепло любові Василя Симоненка, його людяність, чуйне ставлення до простого народу ми відчуваємо через роки, і навіть вже у іншому тисячолітті.
Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі світять вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так блискавично вийшли у світ. Пам’ятаємо і дякуємо Богові, що така людина народилась саме на нашій українській землі! Його творчість стала символом незламного духу, правди та свободи.
